Іван Крип’якевич походив із давнього священицького роду і це, безумовно, відобразилось і на його вихованні. Упродовж життя І.Крип’якевич відзначався релігійністю, яка мала вияв у його моральних чеснотах, як-то милосердя, терпимість, доброта, чуйність, уміння розуміти і співпереживати, діяти на благо інших. У сім’ї Крип’якевичів прищеплювалася любов до родинних традицій, їх шанування. Не випадково в ній досліджувався родовід, складалося родове дерево. Хоча Іван з братом знали українську мову і вважали себе українцями, дома розмовляли по-польськи, оскільки родичі Крип’якевичі походили з Холмщини. Дитинство, молодість Івана Петровича пройшли у Львові.

Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів. Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 — редактор). 911 року захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і н Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911–1914) та «Ілюстрована Україна» (1913–1914). У 1918–1919 роках — приват-доцент Кам’янець-Подільського державного українського університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою. У 1921–1924 роках — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934–39 рр. викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 був секретарем історичної секції, 1924 редагував «Записки НТШ», з 1934 — голова історичної секції). У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові. У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. 1946 року Іван Крип’якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 року Іван Крип’якевич дістав можливість повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953–1962 роках — директор цього інституту. 18 листопада 1958 обраний дійсним членом АН УРСР. У жовтні 1961 професор Крип’якевич указом Президії ВР УРСР удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.